Фотозвіт 1
Фотозвіт 2

У травні 2012 року група ентузіастів зі Стрия, Моршина та Львова зробила сенсаційне відкриття - знайдено місце розташування бункера Головного осередку пропаганди ОУН-УПА вражаючих розмірів (35 метрів завдовжки та 5 м в ширину). Пошукова експедиція була сформована в процесі підготовки до відзначення 70-річчя УПА та святкування 20-ліття відродження української кооперації, яке пройде в липні цього року на Стрийщині в рамках «Всесвітнього Фестивалю Українських Кредитних Спілок». Серед восьми окремих заходів ювілейних святкувань українських кооператорів важливим є відкриття туристичного маршруту «Горами нашої Слави», який бере початок на г.Яворина (Івано-Франківщина) та завершеється на г.Кичера (Львівщина), тобто на місці віднайденого бункера. Весь процес двох пошукових експедиційних походів, з посиланням на історичні факти та з іншою корисною інформацією, детально описує керівник експедиції, депутат Львівської обласної ради, член оргкомітету Всесвітнього фестивалю українських кредитних спілок Богдан Михайлович Сидорак.
Як ми уже повідомляли, 29 квітня експедиція з пошуку бункера ГОСП на горі Кичера визначила район пошуку, але самого бункера не знайшла. 12 травня ми знову вирушили в Корчин. Цього разу до нас приєдналися досвідчені пошуковці зі Львова: Святослав Шеремета, Олег Ільків, Андрій Мочурад. Традиційно помолилися у капличці, перезнайомилися та отримали інструктаж. Провідником на цей раз був п.Василь Винницький з села Корчин. З попереднього складу групи прибули Юрій Домшин та Роман Федькович. До слова сказати Юрій Домшин зі Стрия в той день хотів бути на дуже важливій сімейній події – першому причасті улюбленої внучки, але почуття відповідальності за розпочату справу таки покликало в дорогу і було винагороджено. З Моршина до нас приєдналася сімейна пара - Микола Воєвода та Ірина Пеленська. Микола, як завжди зі своїм професійним  фотоапаратом. Молода команда зі Стрия - Сергій Йовенко, Роман Мачоган, Михайло Малий пригодилася чи не найбільше, адже пошукові прилади та інструменти були не з легких, а особливо при підйомі на гору. Отож, в дорогу.
Ми пішли долиною вздовж Малої Річки. До самого урочища «Малий Жолоб» дорога проходила нормально, якщо не рахувати падінь у воду при переході річки. Найважчим виявився підйом до гори через завали букового лісу. Але це вже позаду. Ми на умовному місці. Перед нами декілька значних за обсягом ям з’єднаних коридором. Зі слів нашого провідника, ці провали він уже бачив всередині 80-х років минулого століття. Проводимо обміри виявлених провалів землі, співставлямо їх зі схемою бункера – все збігається. Але, щоб зняти всякі сумніви, робимо шурфування по центру ями, ближчої до потічка. Уже перші шари грунту дають нам підтвердження про бункер. Ми знаходимо металеві гаки та відрізок проводу. Згідно схеми визначили місце розташування пічки. І тут успіх: на глибині 0,5 м знаходимо правильно укладені камені, подекуди цеглу. На деяких каменях почорніння від вогню. Сумніву немає - ми на місці бункера ГОСП. На цьому наші розкопки припиняються. Подальші роботи необхідно проводити уповноваженій організації - комунальному підприємству "Доля" Львівської  обласної ради, яке спеціалізується на пошуках і впорядкуваннях поховань та місць національної пам’яті. А місце бункера ГОСП якраз до таких і належить.
Допоки ми проводили дослідження місця де знаходився бункер, Роман Федькович, Юрій Домшин та Іван Гарбовський провели обстеження хребта г.Кичери, визначаючи можливий варіант переходу від бункера до г.Перехресна і далі на г.Парашку (частина майбутнього туристичного маршруту «Горами нашої слави»). На День Матері (наступного дня в неділю 13 травня), я зателефонував до п. Дарії Малярчин, авторки спогадів про ГОСП, які готуються до друку, і повідомив її про остаточне встановлення місця розташування бункера, виконавши її мрію п’ятнадцятилітньої давності. Це стало для "Дарки" найкращим подарунком в цей святковий день.
На закінчення ми помолилися за упокій тих, хто упав на полі бою, захищаючи рідну землю та ідею Української держави, зокрема за тих, які перебували у цьому бункері - Петра Федуна ("Петро Полтава", загинув 23.12.1951р.в с.Новошини на Жидачівщині), Осипа Дяківа ("Горновий", загинув 28.11.1950р. с.Великополе на Яворівщині), Богдани Світлик (“Доля”, загиннула 29.12.1948 р. с.Либохора, Сколівщина), Хризанфа Гонтара (“Професор”, загинув 29.09.1948 р. с.Ліповець, Чехія), Надії Якимович (“Надя”, загинула 08.08.1951 р. с.Слобода Долинська, Долинщина), Романа Шухевича (“Тур”, загинув 05.03.1950 р. с.Білогорща біля Львова), Олександра Гасина (“Лицар”, загинув 31.01.1949 р. м.Львів), Івана Корчинського (“Корчак”, загинув 05.07.1947 р. с.Корчин, Сколівщина), Івана Лавріва (“Нечай”, загинув 15.05.1949 р. с.Корчин, Сколівщина), а також: “Волоса”, “Лиса”, “Чуприни”, “Клименка”, “Довбуша”, “Шуліки”, “Беркута”, “Всеволода”, “Зенка”, “Грузина”, “Степового” та інших.
Місце розташування бункера увійде в туристичний маршрут “Горами нашої слави” (Ясна гора, Яворина, Магура, Маківка, Захар Беркут, Лопата, Скелі Довбуша, Ключ, Кичера, Парашка), який ми плануємо пройти з 14 по 20 липня 2012 року, в рамках проведення Всесвітнього фестивалю українських кредитних спілок.
Необхідно відзначити, що в районі лісів біля села Корчин та навколишніх сіл працювала друкарня «Прага» та радіостанція «Афродіта». Цікавими є спогади перекладача, бельгійця за національністю, Альберта Газенбрукса, який брав участь у національно-визвольній боротьбі українського народу. Ось декілька думок представника іншої нації про визвольні змагання українців:
«Так, Росію ми знали дуже кепсько, а Україна була для нас тільки провінцією тієї сили, яку називали Росією. Ми знали Україну тільки з її географічного положення і з окреслення її як «шпихліра Європи». Я не знав, що Україна жила під большевицьким ярмом, я не знав, що цей великий український нарід, який говорив своєю власною мовою, який мав свої власні звичаї, був тиранований большевиками. Я не знав, що цей народ бажав за всяку ціну відзискати свою незалежність, до якої він має таке саме право, як кожний інший нарід на цій землі…
Такої посвяти, такої відваги й героїзму я не зустрічав перед тим у своєму житті. Саме тому заслання, тюрми, катування не були спроможними зламати багатьох. Хто раз потрапляє в українське підпілля, то вже навіки залишиться з його учасниками. В українських націоналістів була сильна і непохитна віра, залізна воля боротися за незалежність України. Повірте, час моєї праці на радіостанції «Афродита» є накращими хвилинами мого життя. Я тоді переродився і зрозумів, що це означає – жити і боротися за шляхетні ідеали. А воля України, визволення цього доброго народу стали для мене метою в житті. Незабутніми залишаться роки підпільної революційної боротьби в УПА».

Богдан СИДОРАК,
керівник експедиції, депутат Львівської обласної ради,
член оргкомітету Всесвітнього фестивалю українських кредитних спілок