.:: Стрийська кооперативна ініціатива ::.
ДЕКЛАРАЦІЯ
підтримки Стрийської кооперативної ініціативи-2011
підтримки Стрийської кооперативної ініціативи-2011
Як відомо, національний кредитний рух почав відтворюватися на теренах нашої країни у 1992 році. Ініціаторами його відродження з огляду на здобуття Україною статусу незалежної держави стали представники об’єднань кредитних спілок етнічних українців США, Канади та Австралії, які за першої нагоди доклали зусиль для повернення кооперативної ідеї у суспільне та економічне життя відновленої України. Таким чином, сучасні кредитні спілки були покликані стати історичними та духовними правонаступниками традицій кредитної кооперації, що виникла одночасно в обох частинах розділеної України в середині 19-ого століття і діяла на території Східної України до початку 30-х років 20-ого століття, а на території Західної України до 1939 року. Тоді тисячі українських кредитних кооперативів, які працювали в єдності із сільськогосподарською та споживчою кооперацією, були для мільйонів українців не лише способом економічного виживання, але й способом національного самовираження та потужним чинником українського націотворення. Цю ж роль у другій половині 20-го століття кредитні спілки повною мірою відіграли і для українців післявоєнної хвилі еміграції, які за океаном продовжили історію української кредитної кооперації. Очікувалося, що саме такий вплив кредитні спілки матимуть і на процес становлення новітньої Української держави та генерування оновленої Української нації. В усіх сферах економічного та соціального життя, побудови громадянського суспільства, відновлення історичної пам’яті у нових поколінь українців, відродження споконвіку притаманного українцям національного менталітету та давніх традицій самоорганізації і взаємодопомоги, духовного відродження самодостатніх людей у вільній країні, де свобода совісті, свобода слова і свобода обирати спосіб життя є священними та недоторканими цінностями. Водночас відроджений кредитний рух є не просто даниною більш, як столітній історії розвитку національної кредитної кооперації, але й став невід’ємною частиною сучасного світового кредитного руху, що на початку 21-го століття представлений у 97 країнах на всіх п’яти континентах та налічує 49000 кредитних спілок із загальним членством понад 184 млн. осіб. Сьогоднішні українські кредитні спілки покликані стати наступною ланкою еволюції у історії українського кредитного руху, гармонійно поєднавши у своїй діяльності загальновизнані міжнародні кооперативні принципи та сучасні технології роботи на фінансовому ринку. Давнє гасло українських кооператорів «Свій до свого по своє» мало набути в умовах відродженої України нової якості, не втративши при цьому своєї традиційної суті.
Однак, доводиться констатувати, що зазначені вище цілі за 19 років розвитку кредитних спілок в незалежній Україні були досягнуті лише частково. З одного боку, виникли сотні класичних кредитних спілок, які працюють із належним дотриманням у своїй діяльності кооперативних принципів в таких сферах, як управління, внутрішній контроль, розкриття інформації, соціально відповідальна ринкова політика, єдність з громадою, суспільне служіння. Саме ці кредитні спілки успішно подолали нещодавню фінансову кризу та продовжують служити своїм членам. Однак, з іншого боку, протягом тривалого часу, починаючи з середини 90-х років минулого століття. виникали і нарощували свою присутність на ринку взаємного кредитування структури, що діяли під назвою кредитних спілок, але не мали нічого спільного з ними по своїй суті. Ці структури діяли як приватні непрозорі бізнес-проекти, які до того ж часто реалізовували ризикову ринкову політику, а подекуди і сумнівні фінансові схеми. Саме вони своєю діяльністю і масовими порушеннями прав своїх членів сприяли формуванню негативного іміджу кредитних спілок в очах широкої громадськості та значною мірою дискредитували саму ідею кооперативної взаємодопомоги. І до цього часу ні держава, ні існуючі професійні організації, ні кооперативна громадськість так і не спромоглися організовано та дієво протистояти такому розвитку подій у національному кредитному русі, що ставить під сумнів перспективи його подальшого розвитку у його первісному та істинному покликанні. Більше того, на певному етапі новітньої кооперативної історії ми перестали не тільки відкрито сповідувати це покликання у повсякденному житті, але й навіть говорити, а часто і думати про нього, прийнявши як доконаний факт співіснування на так званому ринку кредитних спілок двох несумісних ідеологій і систем цінностей. Ми прийняли своєрідну обітницю мовчання та примирення з непримиримим як певний неписаний корпоративний стандарт, переплівшись один з одним в межах одного закону, одного бренду, одних асоціацій.
Але чи могло все відбутися інакше у нашій країні після десятків років тоталітаризму, бездуховності та нищення історичної пам’яті і основоположних традицій? В межах сучасної Української держави ми насправді маємо дві різних країни. В межах одного багатонаціонального українського народу ми маємо дві різні нації. В межах одного національного кредитного руху ми маємо два різних типи кредитних спілок, що обертаються навколо різних сонць у різних галактиках. «Совок» і паростки нової, але генетично споконвічної України співіснують і борються у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства. В тому числі і на ниві кредитної кооперації, де колись посіяне пшеничне зерно дало плід стократ, але і терня вродилося нівроку. І межа між ними проходить не по тому, якого етнічного походження кожен з нас, в яку церкву ходить, якою мовою розмовляє, за які політичні сили голосує чи в якому регіоні проживає. Межа проходить по серцю і свідомості кожної людини.
Отож настав час об’єднатися навколо єдиної мети – очищення національного кредитного руху від псевдокооперативних структур та в повному обсязі відновлення первинних засад функціонування кредитних спілок як класичних кредитно-коперативних спільнот.
Зазначена мета може бути досягнута через відновлення у діяльності нашого кредитного руху нерозривної єдності трьох начал – тіла, душі і духу. Ось уже багато років ми намагаємось побудувати «тіло» - систему кредитної кооперації, що включатиме потужні кредитні спілки, їх професійні об’єднання, фінансову і сервісну інфраструктуру. Тут у нас ще багато роботи як на ниві законодавчої ініціативи, так і у сфері інституційного будівництва. Без завершення цієї праці ми не досягнемо реального успіху і не здобудемо гідної перспективи на майбутнє. Але також час згадати, про призабуту «душу», з якої власне все і починалося на межі романтичних 90-х. Кредиті спілки, як і 150 років тому, є лише одним із проявів життєдіяльності громад і є їх невід’ємною частиною та продовженням в сфері соціально-економічної активності. Громад як самодостатніх та самоврядних територіальних, професійних чи релігійних спільнот, учасники яких живуть спільними цінностями та інтересами. Без громад нема кооперативів, а є лише в кращому випадку кредитні установи кооперативного типу. І чим далі від громад, тим цей тип стає все менш кооперативним. Саме тому одним із очевидних завдань кредитних спілок як класичних кооперативів є плекання і консолідація, а подекуди і творення таких спільнот. Адже якщо світ не приймає ідею, то варто не зраджувати її, а змінити сам світ. І врешті третє, що є насправді першочерговим і засадничим – дух. Дух – це віра і наслідування Христа у всьому і завжди, зокрема, і в служінні членам наших кредитних спілок. Плоди духу – євангелізація ділом і прикладом, освячення професії, громадського служіння, родини і дружби. Без духу тіло і душа мертві, що переконливо доводить новітня історія відродження української кредитної кооперації.
Певно хтось вважатиме, що все зазначене вище є занадто ідеалістичним та не достатньо реальним для сучасного раціонального та матеріального світу. Однак, саме в цьому і полягає істинна суть кооперації, яка у своєму класичному втіленні є поєднанням високих ідеалістичних устремлінь та щоденної прагматичної праці заради їх запровадження у повсякденному житті людей. Як сказав у одній із своїх праць Федір Коваль, “Український кооперативний рух є громадсько-творчим рухом, що опирається на ідеалістичний світогляд, тільки духовність рухає його вгору. А коли основною програмою стають матеріальні егоїстичні вигоди, то вони ведуть до загибелі кооперативного життя.”
Отже сьогодні знову прийшов час повернутися до основ. Колись, у 1992 році, відродження національної кредитної кооперації в Україні, яка щойно здобула свою незалежність, розпочалося із створення першої кредитної спілки у Стрию. Є символічним, що саме зі Стрия розпочинається ініціатива, яка покликана знизу розпочати процес консолідації всіх зацікавлених у подальшому розвитку українського кредитного руху на засадах класичного кооперативного управління, фінансової стабільності та соціальної відповідальності. Ми заявляємо про свою підтримку Стрийської кооперативної ініціативи та закликаємо всіх небайдужих приєднатися до нас, щоби спільними зусиллями продовжити справу, яку заради блага мільйонів українців та завдяки вірі та енергії багатьох було розпочато більш, як 19 років тому. Ця ініціатива не є черговим політичним проектом чи альтернативою професійним об’єднанням кредитних спілок. Це рух людей, поєднаних спільними переконаннями і устремліннями. Рух, що не потребує ні юридичного оформлення, ні глобальних програм, ні домінування окремих вождів. Це самоврядний рух знизу, який потребує лише спільних
цінностей, конкретних ідей та практичних дій.
Наші мрії про кращу країну і кращу долю для нашого народу варті того, щоби за них боротися! Навіть якщо для того, щоби піднятися до зірок, спершу доведеться з Божою допомогою продертися через терня.
Декларацію підтримали учасники першого організаційного засідання у справі відродження національної кредитної кооперації на теренах України, що відбулося у Києві у червні 1992 року:
Ірина Драгомирецька (Україна)
Ольга Завірюха- Свинтух (Канада)
Андрій Оленчик (Україна)
Володимир Пилишенко (США)
Однак, доводиться констатувати, що зазначені вище цілі за 19 років розвитку кредитних спілок в незалежній Україні були досягнуті лише частково. З одного боку, виникли сотні класичних кредитних спілок, які працюють із належним дотриманням у своїй діяльності кооперативних принципів в таких сферах, як управління, внутрішній контроль, розкриття інформації, соціально відповідальна ринкова політика, єдність з громадою, суспільне служіння. Саме ці кредитні спілки успішно подолали нещодавню фінансову кризу та продовжують служити своїм членам. Однак, з іншого боку, протягом тривалого часу, починаючи з середини 90-х років минулого століття. виникали і нарощували свою присутність на ринку взаємного кредитування структури, що діяли під назвою кредитних спілок, але не мали нічого спільного з ними по своїй суті. Ці структури діяли як приватні непрозорі бізнес-проекти, які до того ж часто реалізовували ризикову ринкову політику, а подекуди і сумнівні фінансові схеми. Саме вони своєю діяльністю і масовими порушеннями прав своїх членів сприяли формуванню негативного іміджу кредитних спілок в очах широкої громадськості та значною мірою дискредитували саму ідею кооперативної взаємодопомоги. І до цього часу ні держава, ні існуючі професійні організації, ні кооперативна громадськість так і не спромоглися організовано та дієво протистояти такому розвитку подій у національному кредитному русі, що ставить під сумнів перспективи його подальшого розвитку у його первісному та істинному покликанні. Більше того, на певному етапі новітньої кооперативної історії ми перестали не тільки відкрито сповідувати це покликання у повсякденному житті, але й навіть говорити, а часто і думати про нього, прийнявши як доконаний факт співіснування на так званому ринку кредитних спілок двох несумісних ідеологій і систем цінностей. Ми прийняли своєрідну обітницю мовчання та примирення з непримиримим як певний неписаний корпоративний стандарт, переплівшись один з одним в межах одного закону, одного бренду, одних асоціацій.
Але чи могло все відбутися інакше у нашій країні після десятків років тоталітаризму, бездуховності та нищення історичної пам’яті і основоположних традицій? В межах сучасної Української держави ми насправді маємо дві різних країни. В межах одного багатонаціонального українського народу ми маємо дві різні нації. В межах одного національного кредитного руху ми маємо два різних типи кредитних спілок, що обертаються навколо різних сонць у різних галактиках. «Совок» і паростки нової, але генетично споконвічної України співіснують і борються у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства. В тому числі і на ниві кредитної кооперації, де колись посіяне пшеничне зерно дало плід стократ, але і терня вродилося нівроку. І межа між ними проходить не по тому, якого етнічного походження кожен з нас, в яку церкву ходить, якою мовою розмовляє, за які політичні сили голосує чи в якому регіоні проживає. Межа проходить по серцю і свідомості кожної людини.
Отож настав час об’єднатися навколо єдиної мети – очищення національного кредитного руху від псевдокооперативних структур та в повному обсязі відновлення первинних засад функціонування кредитних спілок як класичних кредитно-коперативних спільнот.
Зазначена мета може бути досягнута через відновлення у діяльності нашого кредитного руху нерозривної єдності трьох начал – тіла, душі і духу. Ось уже багато років ми намагаємось побудувати «тіло» - систему кредитної кооперації, що включатиме потужні кредитні спілки, їх професійні об’єднання, фінансову і сервісну інфраструктуру. Тут у нас ще багато роботи як на ниві законодавчої ініціативи, так і у сфері інституційного будівництва. Без завершення цієї праці ми не досягнемо реального успіху і не здобудемо гідної перспективи на майбутнє. Але також час згадати, про призабуту «душу», з якої власне все і починалося на межі романтичних 90-х. Кредиті спілки, як і 150 років тому, є лише одним із проявів життєдіяльності громад і є їх невід’ємною частиною та продовженням в сфері соціально-економічної активності. Громад як самодостатніх та самоврядних територіальних, професійних чи релігійних спільнот, учасники яких живуть спільними цінностями та інтересами. Без громад нема кооперативів, а є лише в кращому випадку кредитні установи кооперативного типу. І чим далі від громад, тим цей тип стає все менш кооперативним. Саме тому одним із очевидних завдань кредитних спілок як класичних кооперативів є плекання і консолідація, а подекуди і творення таких спільнот. Адже якщо світ не приймає ідею, то варто не зраджувати її, а змінити сам світ. І врешті третє, що є насправді першочерговим і засадничим – дух. Дух – це віра і наслідування Христа у всьому і завжди, зокрема, і в служінні членам наших кредитних спілок. Плоди духу – євангелізація ділом і прикладом, освячення професії, громадського служіння, родини і дружби. Без духу тіло і душа мертві, що переконливо доводить новітня історія відродження української кредитної кооперації.
Певно хтось вважатиме, що все зазначене вище є занадто ідеалістичним та не достатньо реальним для сучасного раціонального та матеріального світу. Однак, саме в цьому і полягає істинна суть кооперації, яка у своєму класичному втіленні є поєднанням високих ідеалістичних устремлінь та щоденної прагматичної праці заради їх запровадження у повсякденному житті людей. Як сказав у одній із своїх праць Федір Коваль, “Український кооперативний рух є громадсько-творчим рухом, що опирається на ідеалістичний світогляд, тільки духовність рухає його вгору. А коли основною програмою стають матеріальні егоїстичні вигоди, то вони ведуть до загибелі кооперативного життя.”
Отже сьогодні знову прийшов час повернутися до основ. Колись, у 1992 році, відродження національної кредитної кооперації в Україні, яка щойно здобула свою незалежність, розпочалося із створення першої кредитної спілки у Стрию. Є символічним, що саме зі Стрия розпочинається ініціатива, яка покликана знизу розпочати процес консолідації всіх зацікавлених у подальшому розвитку українського кредитного руху на засадах класичного кооперативного управління, фінансової стабільності та соціальної відповідальності. Ми заявляємо про свою підтримку Стрийської кооперативної ініціативи та закликаємо всіх небайдужих приєднатися до нас, щоби спільними зусиллями продовжити справу, яку заради блага мільйонів українців та завдяки вірі та енергії багатьох було розпочато більш, як 19 років тому. Ця ініціатива не є черговим політичним проектом чи альтернативою професійним об’єднанням кредитних спілок. Це рух людей, поєднаних спільними переконаннями і устремліннями. Рух, що не потребує ні юридичного оформлення, ні глобальних програм, ні домінування окремих вождів. Це самоврядний рух знизу, який потребує лише спільних
цінностей, конкретних ідей та практичних дій.
Наші мрії про кращу країну і кращу долю для нашого народу варті того, щоби за них боротися! Навіть якщо для того, щоби піднятися до зірок, спершу доведеться з Божою допомогою продертися через терня.
Декларацію підтримали учасники першого організаційного засідання у справі відродження національної кредитної кооперації на теренах України, що відбулося у Києві у червні 1992 року:
Ірина Драгомирецька (Україна)
Ольга Завірюха- Свинтух (Канада)
Андрій Оленчик (Україна)
Володимир Пилишенко (США)